Тема: Історія Рудно Села Рудно і Зимна Вода у XIV ст. творили одну маєткову цілісність під назвою Зимна Вода. Перший раз стрічаємо згадку про Зимну Воду в документі від 1365 року 16 серпня, де подано, що: Казимир ІІІ надає третю частину млина під Львовом і третю частину прибутків від нього 'Partium super tertiam partemmolendini Zimnowodski Conrado Prusso: Datum anno 1365'. Як бачимо, в цьому часі Зимна Вода існувала як упорядкована одиниця на 'руському праві'.
Під роком 1461, 16 листопада є друга згадка про Зимну Воду: її власник Ян Голомбек свідчить, що продав Станіславові з Красніка солтиство в своєму селі Зимна Вода за 30 гривен польських, додавши до нього 3 лани ( лан = 35 га. ) поля, рибний став і луг. Ця згадка про продаж солтиства і дозвіл на поселення людей це - переконливий доказ заложення нової оселі РУДНО.
Звідки пішла назва 'Рудно'? Кого тільки питав - була відповідь, що це походить від довколишніх мокляків ( болота ), які в деяких місцях були покриті рудавиною. У цьому часі, коли назва вже закріпилася, навколо нашої оселі були ще великі стави у яких постійно вода була холодна, від чого місцевість отримала назву Зимна Вода. Ця назва існувала вже за княжих часів. Назва 'Рудно' постала після 1461 р. У 1462 р. за дорученням короля Казимира проведено розмежування Львова із Зимною Водою. Після смерті власника Зимної Води Яна Голомбека у 1503 р. селом володіли Варвара Гарнаст і Маргарета Розборська. Після них у 1531 р. Зимну Воду купив Альберт Тшебенський. За три роки Софія ( вдова Станіслава Синека ) подарувала своєму двоюрідному брату Миколі Голомбеку частину Зимної Води. У 1568 р. власником села був Бальтазар Лісновський. У 1588 р. співвласники маєтності Зимна Вода - Гинеки. Згодом, у 1595 р. землями поселення володів Яків Шажинський, а через 12 років Зимна Вода і Рудно опинилися у власності львівської колегії Єзуїтів. У 1834 р. поселення продали графові Михайлу Чацькому, який емігрував зі Східної України, за 65 300 золотих ринських.
У східній частині сьогоднішнього Старого Рудна поставили пам`ятний знак, на якому є гранітна таблиця з написом: 'По цій дорозі в 1648 році проходили війська Богдана Хмельницького'.
Землі, які були в користуванні руднян, за документами колись, ще за княжих часів належали до монастиря св. Онуфрія чину оо. василіян.Сіножаті і аквадук ( міст ) у новіших часах називали 'могилиська'. Аквадук розібрали під час будови нової залізниці ім. Кароля Людвика у 1861 р. Тоді ж знищили старий заїзний дім - корчму, який стояв вище новозбудованого залізничного мосту, по східній частині потоку. Сіножаті і цю річку називали 'За потоком'.
Взагалі Рудно було немов присілком Зимної Води, хоча було окремою громадою. Щойно після викупу і регуляції грунтових тягарів у 1866 р. Рудно різко відділилося від Зимної Води. На підставі грунтової метрики з 1820 р. припало для Рудно до викупу 289 моргів ( морг = 0,56 га. ) і 705 квадратних сажнів ( сажень - міра довжини = 2 м. ) управної землі. За цю землю рудняни мали заплатити 1482 золотих ринських і 51 корону. Отже, після 1866 р. Рудно - самостійна адміністративна одиниця. Має виборного війта і Громадську Раду, що не була залежна від поміщика. Громадська Рада складалася з війта і п`ятьох радних.
Відомо, що в середині XIX ст. в Рудно відкрито церковно-парафіяльну школу ( до того була так звана 'дяківська' ). Також існувала однокласова школа, в якій могли навчити дітей читати і писати. У 1848р. у східній частині села поставили пам`ятний хрест ( на ньому напис - 3 Май 1848 ) з нагоди скасування панщини.
Ось що написано про Рудно в 'Словнику географічному Королівства Польського та інших руських земель' виданого 1888 р.: 'Село в повіті Львівському, 11 км. від повітового суду у Львові. На півночі лежить Рясна Руська і Польська, на схід Білогорща, на південь Зимна Вода (є залізнична станція), на захід - Вороців ( повіт Городок ). Рудно лежить у доріччі Дністра. Західною частиною села пливе потік Зимнавода і утворює на північній границі Рудно став, до котрого впадає від сходу потік Білогорський, який пливе з Білогорщі, а також потік Шембек ( популярно званий Шемберка ). Води, що випливають з цього ставу, прямують на північний захід до потоку Домажир ( або т. зв. Старої Ріки ), допливу р.Верещиці. Сільська забудова лежать в долині потоку Зимнавода, на правому березі. За лівим берегом, західну частину території займає ліс. На північний схід лежить група будинків (хутір) 'Парна', на північний захід, над ставом - фільварок і млин Стриховач ( або Стриховалець ). Фільварок має орних полів 48 моргів ( морг = 0,56 га. ), сіножатей і городів 122 морги, пасовища - 6 моргів, лісу 290 моргів. Мешканцям села належить орних полів 363 морги, сіножатей і городів 268 моргів, пасовищ - 43 морги. У 1880р. в селі було 70 домів і 480 мешканців, на території двору - 5 домів і 37 мешканців. За віросповіданням - 480 греко-католиків, 71 римо-католик, 11 юдеїв і 17 інших віровизнань. За національністю - 463 українці (русини), 48 поляків, 5 німців. греко-католицька парафія в селі, приміський Львівський деканат. Парафія римо-католицька в Зимній Воді. В селі є церква і школа на один клас. У XVIIIст. в Рудно був василіянський монастир. Згідно сили угоди Стадницького зі Змігродою, старостою перемиським ( 1607р. ) Рудно перейшло в руки чину єзуїтів. У 1774 р. село приєднали до Львівського староства, а в 1834р. Рудно і Зимну Воду продали Михайлові Чацькому за 65 300 злотих'.
Першим вибраним війтом в Рудно був Дмитро Зелінський. Після нього селом керували: у 1905-1906 рр. Юстин Панкевич, у 1913-1914 рр. Степан Панкевич, після 1914 р. - Панько Байцар. Найстаршою культурно-освітньою установою Рудно була читальня 'Просвіта', організована парохом о. Левом Трещаковським біля 1860-го року. На початку XX ст. в центрі села розпочали будівництво тюрми, але війт виніс пропозицію віддати приміщення під новозасновану читальню 'Просвіта'. В будинку 'Просвіти' існували: театральний гурток, селянська спілка, товариство 'Сокіл', кооператива 'Будучність', товариства 'Рідна Школа', 'Сільський Господар', організації 'Пласт', 'Луг', 'Відродження'.
Селяни Рудна вирощували всі роди збіжжя. До першої світової війни також сіяли льон, коноплі, садили трохи кукурудзи. Тягловою силою в господарствах були коні. Худоби багато не було через брак пасовиськ. Раніше займалися мисливством. Сіножаті ( або т.зв. 'Болота' ) були, переважно, невеликі торфовиська. Господарства в Рудно були малоземельні, переважно мали від 1 до 12 моргів ( в перерахунку на гектари - від 0,56 до 6,72 - примітка авт). Найбільше землі було в парохії - до 20 моргів. Також в Рудно жили т.зв. 'халупники' - люди, які мали тільки маленьку хатину ( халупу ) і маленький клаптик землі біля неї. До кінця XIX ст. вони працювали в багатих селян, звичайно, за умовлений сніп. Територія Рудно була досить заліснена, в більшості сосниною і ялицею, а також вільхами, тополями, ясенами, липами, каштанами. Були і дуби, які позрізували під час будівництва залізниці. Був також великий, осиковий ліс, який вирубали з дозволу Громадського уряду села, а звільнену територію розподілили під будівництво житла. Нову забудовану місцевість назвали 'Осичина'.
На початку XX ст. Рудно розширювалось, але щільність заселення була малою, причина - мокляки (болота). В присілку 'Осичина' ( сьогодні район середини і низу вул.Шевченка - моя примітка ) було декілька новозбудованих хат, довкола яких ще росла осика. В цьому присілку виділялася гарна вілла в якій мешкав Бурггарт ( колишній санаторій з великою територією біля нього по вул. Шевченка 64 - моя примітка ). Другий присілок називався 'Парна', бо там було пару хат. Парна була побудована на межі Рудно і Білогорщі. Біля залізничної станції не було багато домів, вони стояли при дорозі ( сьогодні низ вул. Шептицького - моя примітка ), що йшла біля залізничного насипу. Цей район називали 'Під станцією'. Від залізничного насипу на північ в долині потоку Зимнавода, були непрохідні болота на т.зв. 'Ставиську'. Дорогою від села на північ, в напрямі фільварку Стриховалець, простяглися розлогі сіножаті ( т.зв. 'Широке' ), через які пропливала річка, що в минулому сполучувала ще один став в центрі села. Хати в Рудно відділені від цього ставу греблею, яка заодно служила дорогою. В кінці XIX ст. велика повінь зірвала греблю, що проходила від пам`ятника св. Івану з Дуклі ( його поставили біля читальні у 1873р., сьогодні від нього залишився постамент на Старому Рудно, напроти будинку по вул. Мазепи 56 - моя примітка ) попри млин аж до присілка Осичина. Потім замість зруйнованої греблі поставили над потоком Зимнавода тільки місток, який назвали 'Опуст'. Біля західної частини Рудна був сосновий ліс, власність громади. Після 1914 р. у цій частині Рудна, на парцеляції ( т.зв. 'Міллерівці' ) почали оселятися чимало лікарів і відкривати свої канцелярії. З півдня Рудно межувало зі Зимною Водою.Побудована залізниця чітко відділила Рудно від Зимної Води високим насипом та залізничним мостом над потоком. На терені Рудна були сильні джерела зимної води, яка постійно мала однакову температуру і була прозора, як сльоза, тому в народі жило повір`я, що там комусь в давнину з`явилась Матір Божа. Місцеві люди ходили до цієї води вмиватись. З того часу, коли частину Зимної Води продали Станіславу з Красніка і ця частина отримала назву 'Рудно', Зимна Вода опинилася без джерел води. Залізничним насипом від Рудна відділили церкву, парохіяльні будинки і школу. Для будівництва насипу возили каміння з близького шутровиська, на місці якого потім залишилися дві великі ями і насип, який назвали 'Голда'. Після втечі большевиків у 1941 р. рудняни на цьому насипі збудували гарний пам`ятник для тих, хто загинув за батьківщину від рук большевиків. На жаль, у 1944 р. російське військо підірвало пам`ятник динамітом. Біля 'Голди' був окремий, т.зв. 'холерний цвинтар'. Ця епідемія прийшла в Рудно в 1870 р. і з перервами тривала до 1873 р. На місці цього цвинтара під час першої світової війни стояв високий дерев`яний хрест ( сьогодні на цьому місці також стоїть дерев`яний хрест з пам`ятною табличкою - примітка авт). В Рудно були три великі криниці з кришталевою водою. Першу називали 'Вурдяки', другу 'Колодієва', третю - 'Гевакова'. До першої світової з`явилося багато нових криниць, а в міжвоєнний час майже на кожному подвір`ї була власна. Найбільше джерело називали 'Лепесина'.
Відомо, що з нашого села пішли до лав Січових стрільців захищати Україну такі чоловіки: Банах Євген, Сидорик Євген, Коваль Юстин, Ярош Іван, Ярош Сильвестр, Ковалишин Антін, Зелінський Максим, Петрушко Михайло, Байцар Степан, Козак Дмитро. В їхню пам`ять у південній частині Старого Рудна, біля вулиці, встановили великий камінь з переліком цих героїв. В Руднівському лісі можна побачити маленьку, символічну стелу з написом єврейською та українською мовами: 'На цьому місці були вбиті німецькими нацистами 53 євреї, які були привезені з робочого табору в Зимну Воду 16. 6. 1943 року. Цей пам`ятник у 1998 р. встановили Олександр та Ірена Чобан ( Сарель-Фогельман ) в пам`ять про маму Генрику, бабцю Берту Гамер та батька Альфреда, знищеного у 1942 р. в Белзі'.
В 1940 р. радянська влада надала Рудно статус селища міського типу, а після війни Рудно швидко забудовували. Якщо в селі у 1935 р. проживало 616 чол., то на початку 1950-х рр. - більше тисячі. У зв`язку зі збільшенням чисельності населення, почала з`являтися інфраструктура обслуговування - школа, амбулаторія, побуткомбінат і т.д.
